Юліан куляс

Через футбол із хлопчика-емігранта в найбагатшого мецената в діаспорі США

Народжений біля Перемишля, українець за духом та походженням, громадянин США Юліан Куляс розповідає свою історію, як юнак, який добре грав в футбол, став успішним спортсменом, отримав змогу говорити про себе, як про українця від імені українців в Америці.
Під час Другої світової війни його з батьками перевезли до Німеччини. По закінченню війни він і його рідні жили в таборах переміщених осіб, і лише на початку 50-х він потрапив до США. Звідти почався його шлях...
Коли ми переїхали до США, нашу родину прийняв фермер з штату Джорджія. Батько сам по професії ремісник був, меблі робив. Ще 42-му році німці забрали батька на працю… Він там робив меблі для польових медичних кабінетів. Але фермер швидко зрозумів, що батько не є господарником, бо той не вмів керувати фермерською машинерією, не був ладний до тих справ… Тому ми були там не довго, сім чи вісім місяців. Нас могли відправити назад…
Батьки хотіли зреалізувати себе там, де є українці, українське середовище… Вони загалом були активними в українському громадському житті, до чого привчали і мене. На велике щастя, недалеко від нашого місця поселення будували католицьку церкву. І їм треба був майстер, хто б міг зробити церковнілавки. І батько зробив цю працю. Так ми змогли заробити кошти та отримати гарні відгуки серед людей в окрузі.
Любов до спорту проклала мені, тоді юнаку з сім'ї емігрантів, дорогу в майбутнє
Я ще в Німеччині у шкільному віці почав займатися футболом. А коли потрапили в Чикаго, то мені вже було 15 років. Там був футбольний клюб «Леви», який тоді вже грав у найвищій лізі. Я почав грати там. Завдяки «Левам» український спорт в ті роки, коли ми приїхали тільки, був доволі добрим. На наші недільні футбольні матчі сходилося по 3-5 тисяч людей. Це був успіх, бо тоді в Америці футбол не був популярним. Хоч це була і аматорська команда, але завдяки клюбу я отримав гроші, щоб мати свої університетські судії.
Команда легендарних "Левів",
в якій грав Юліан Куляс, 1953 рік.
Тут, в США, футбол «поставив українців на мапу», бо багато трактували, що українці – це росіяни і таке інше.
В Чикаго ми дуже часто грали матчі з командами з Європи. Наприклад, пригадую, з Англії приїжджала команда Бірмінгему. Ми зробили команду-презентацію міста, так звані «all stars». Вибирали гравців з усіх клубів. І я грав кілька матчів за таку команду. Тут, в США, футбол «поставив українців на мапу», бо багато трактували, що українці – це росіяни і таке інше.
Спорт був надзвичайно об'єднуючим для громади. Це було почуття гордості кожного українця, що ми є заступлені в цьому світі. Українські команди були у поляків, чехів, німців та інших. Але ми серед них дуже добре трималися.
Тут весь час ми акцентували на тому, що ми українці. Преса почала цікавитися громадою українською, приходили сюди робити фото, писали про нас. Це зробило колосальний відгук про українців в американському суспільстві.
В неділю зранку люди, виходячи з церкви, дізнавалися, що «Крила» грають там-то, а «Леви» грають там-то. Ще по суботах були ввечері весь час українські радіопрограми, які повідомляли слухачам, де ми грали.

Через спорт мені вдалося отримати гарну освіту в США, про мене дізналися, як про представника української громади. Мені завжди хотілося, щоб українці прославляли себе своїми діями, тому я робив для цього все від мене можливе.

Нині він, полковник американської розвідки у відставці, успішний адвокат в Чикаго, член дирекції американського банку MB Financial Bank та засновник Фундації "Спадщина" з Першого українського банку "Певність", з бюджету якої щороку виділяють 5% від загального капіталу на потреби діаспори, де загальна вартість майна фундації складає 13,5 млн. доларів.
Made on
Tilda